Новини

 «Мамаєва слобода» не настільки відомий, на жаль, як старший брат «Пирогово». Частково саме із-за того, що молодший його на надцять років. Можливо тому і складається враження, що в цьому неочікуваному куточку давнини посеред Києва і досі мешкають козаки. На відміну від інших «відкритих» музеїв,в яких бував автор, весь інтер’єр Слободи дихає неповторним і головне нестатичним українським колоритом, але про це пізніше!  

Історико-культурний комплекс під відкритим небом, чи то пак, козацьке селище..

 Я мав нагоду потрапити в гості до Мамая у складі делегації,що представляла Творчу майстерню «Мар`яна», яка спеціалізується на виготовленні прикрас ручної роботи. Нашу майстерню запросили організатори Духовного етно-фестивалю «Трійця в Мамаєвій слободі» для участі у так званій тренд-зоні, а по-простому у ярмарку майстрів. Приїхавши значно раніше початку офіційної частини, я мав чудову нагоду не тільки познайомитися з усіма сусідами по виставочних столах, які до речі, представляли найрізноманітніші грані творчості та мистецтва, але і оцінити новий для себе етнічно-творчий майданчик. Обходячи старі дерев`яні будинки, церкви, сіни, хліви та загони спочатку могло здатися, що Слобода нічим не відрізняється від банального парку-кладовища старих хат. Але варто було тільки заглибитись в її гостинний світ, як очевидними стали разючі відмінності. Вона жива! Кожне подвір`я, кожна будівля, кожна кімната та закапелок не просто стоїть і пахне давниною, як пам`яткою віджилої культури, а дозволяє доторкнутись до свого по-народному щирого єства. У кожній хатинці знаходить не бабуся-цербер-сторож,а ошатні, кваліфіковані і, головне, доброзичливі екскурсоводи, які не просто розповідають про побут, традиціі або обряди відведеної їм частини парку, а ще добросердечно, з гумором відповідають на питання чи просто спілкуються з гостями. Простіше сказати, це не охоронці, а справжні газдині! І в кожної під рукою як мінімум три-чотири пляшечки медовухи чи ще чогось домашньо-колоритного. Щоправда не безкоштовно)

  Та найбільше захоплення викликала повна відсутність будь-яких огорож чи заборон. Ви спокійно та цивілізовано можете погойдати колиску, посидіти за кремезним дерев`яним столом, подивитись через грубе віконце на подвір`я, насолодитись м`яким теплом домотканих килимів на лавах та багато-багато іншого! Подвір`я ж у Мамая не відгороджена територія перед хатою, а справжнє, живе, дихаюче. Кури, гуси, кози, вівці, коні, свині, кролі, риба в ставках, лебеді, та хто-зна яка живність ще мешкає, не зважаючи на вражених людей, на цій заповідній землі! І для будь-кого з цих хазяїв Слободи гості мають змогу придбати недорогу, абсолютно безпечну їжу, яку ті, в свою чергу, беруть прямо з рук. Повірте, це незабутні враження!

  Майдан, на якому по давньому звичаю відвели місце для нашого імпровізованого ярмарку зустрів нас запахом прогрітого сонцем дерева, димом вогнищ, іржанням коней і звуками запальних народних мелодій. Всюди снували люди, вбрані у найкращих українських традиціях. Над вогнем на схрещених списах булькотів казанок з козацьким кулішем. На невеличкому іподромі крилаті польські гусари та горді українські козаки змагалися у майстерності «фігурного вистрибування» на конях. А потім взагалі влаштували інсценізацію бою з іскрами на шаблях, стягами, галасом, і звичайно ж, перемогою Запорожців)) Надалі, напевно випивши мирової, катали всіх бажаючих верхи, а найменших на справжньому скрипучому чумацькому возі.

  Порадувати душу можна було на концерті церковних дзвонів, а око на параді вишиванок.

З самого ранку всі бажаючі могли потрапити на майстер-клас по плетінню ляльок-мотанок, що проводився справжніми народними майстрами в кращих традиціях дівочих вечорниць: у напівтемній хаті з таким виразним духом сіна та сухих трав, що кожен, хто хоч раз був в бабусиному селі, міг згадати чарівну безтурботну пору дитинства і насолодитися неквапною атмосферою.

  Зовсім іншим життям жила будівля поруч. Там справжнісінький коваль без будь-яких сучасних приладів, використовуючи тільки робочу силу всіх охочих до роботи помічників з прибулих гостей, вручну виковував витвори мистецтва, що не соромно було навіть продавати. Хоча б цим самим змоклим, вимазаним у золі, але щасливим до нестями помічникам) До речі, оплата за всі майстер-класи була суто добровільна і нефіксована, хоча за такий досвід не шкода було віддати останнього дуката! Дукати ж можна було виготовити власноруч на мобільному відділенні козацького казначейства зовсім поруч з ярмарком майстрів.

  Варто зазначити,що Річ Посполита була представлена не тільки славетними крилатими гусарами. Музичну програму розпочав Народний польський колектив, назву якого я, на жаль, не вимовлю, не те що запам`ятаю) Живі інструменти, пишні молодиці, статні чоловіки і з дозволу сказати, «бойкі бабці» в етнічних костюмах запалили майдан не до кінця зрозумілими, але судячи з їх танців, веселими піснями) Естафету перехопили нашу колективи, і надалі як писав класик «смешались в  кучу кони, люди»…

  Основним концертним майданчиком була невелика, але дуже колоритна сцена на озері. Уявіть собі, озеро з очеретом, повне риби, з зграйками гусей та човнами,що гойдаються ледь помітно в заплавах. А посеред нього наче оаза височіє концертна площа! Вдень на ній всіх присутніх радували відмінним звучанням Національний академічний оркестр народних інструментів, Ансамбль солістів церковної музики під керівництвом Інни Андріяш-Місько та Дитячий ансамбль «Світень». Розімлілі на сонці люди, напевно, не раз подумали «Чи це не Рай?». Мені таке питання на думку точно спадало)

  А на нашому майдані хазяйнувала весела Солоха зі своїм кумом Наумом. Вона без зупину розважала спраглих до руху і активності гостей конкурсами та обрядами. Залюбки ще раз подивився б, як щедро нагороджували шампанським мужчину за те, що він краще всіх зтанцював Подоляночку!)

  Окремої уваги заслуговує ресторан на території Слободи. Звичайно,якусь назву він має, та всі називають його просто Корчма. Три величезні відкриті майданчики за тинами і дві невеликих зали всередині низької хатини. По-перше, звичайно, меню відповідає не тільки стилістиці всього парку, але й духу самого закладу—воно невелике, «домашнє» та просто смачне. Особливо подане у масивному глиняному посуді за добротні збиті дерев`яні столи, застелені грубими розшитими скатертинами. Це просто «пєсня»!) По-друге, круглолиці, чорноброві, лукаві офіціанти в хустках, стрічках, плахтах, очіпках, мереживних вишиванках! Вони створювали таке неповторне відчуття, що поглядаючи на сучасно одягнених людей, здавалося що ці гості тут зайві. По-третє, зали ресторану майже не освічуються електричними лампами! На кожному столі горить свічка! Таке поєднання незначного природного освітлення через маленькі віконця з живим вогнем не просто повертає тебе в минуле, а вводить у стан слов`янського трансу! Я б не здивувався, якби ловка українська жінка зайшла, побачила сплячим свого чоловіка, виказала на весь шинок «яке воно свиня»,  а потім по-хазяйськи взяла коханого на плече і люблячи понесла додому)

  Хедлайнером фестивалю була прекрасна вокаліста, головне відкриття другого сезону Голосу країни Ілларія. Її чарівний народний голос разом з чистим звучанням живого колективу в природній акустиці озера занурили всіх в радіусі пів-кілометра у справжню звукову медитацію! А саму Ілларію перетворили на русалку, що захопила без виключення масу глядачів на дні живої, теплої, рідної української пісні!

  Люди покидали козацьке селище з чистими душами, просвітленими обличчями, приємною втомою дня, проведеного на природі, та неймовірним зарядом вічного спокою та мудрості своїх предків. Я думаю, що багато хто ще пару днів ходив окрилено посміхаючись. Ну я так точно) Єдине, що засмутило цього дня—це акумулятор фотоапарату, що розрядився вщент ще до виступу хедлайнера. Хоча я на нього не ображаюсь—не кожен день йому доводиться так працювати)

  Тож готуйте свої камери і гайда освоювати нові, ще й такі гостинні горизонти! Козацьке селище «Мамаєва слобода» чекає всіх охочих відпочити від метушні сучасності у лоні вічної неквапливості справжніх цінностей! Щасти!

    Нестандартного погляду на звичайні речі!

Олекса Рогозін

Фото Алла Рогозіна, "ARTTREND"